Квіти інжиру та механізм запилення｜Відмінності звичайного сорту, сміринського типу та капріфіга

Іжак часто називають «фруктом без квітів», але це твердження не зовсім точне. Насправді та частина, яку споживають як фрукт, є скупченням квітів, а безліч дрібних квіточок розквітає всередині, де вони невидимі зовні. У цій статті детально пояснюються особливості квітування, притаманні іжаку, та типи запилення, які відрізняються залежно від сорту (звичайні сорти, сорти Смирна, Каприфіг та сорти Сан-Педро).

Квіти всередині смоклищі

Видима частина плода фіги — це ботанічно так звана «квіткова сумка» (花嚢), орган, утворений внаслідок розширення квіткової осі. На внутрішній поверхні цієї сумки розташовані сотні або навіть тисячі чоловічих і жіночих квіток. Крихітний отвір на верхівці (око) служить єдиною брамою, що з'єднує внутрішню порожнину з зовнішнім середовищем; саме через цей отвір проникають комахи-запилювачі. Ця структура, яка захищає квітки, помістивши їх всередину сумки, вважається однією з причин того, що інжир залишався одним із найдавніших культивованих плодових дерев у світі.

Осикідка інжирна, яка забезпечує запилення

Більшість диких типів інжиру запилюються дрібними осами Blastophaga psenes, довжиною тіла близько 2–3 мм. Самиці ос проникають через очко плода (отвір на кінці інжиру) для відкладання яєць, і при цьому перенесений на їхньому тілі пилок потрапляє на пиляки жіночих квітів. Оса та інжир перебувають у симбіотичних відносинах взаємної залежності — ні один вид не може існувати без іншого. Однак ця симбіотична взаємодія та фактичне запилення відбуваються тільки за певних поєднань клімату та сорту.

Типи запилення залежно від сорту

Інжир розділяють на чотири основних типи залежно від способу утворення квіток та необхідності запилення.

• Звичайний тип (Common type): утворює лише жіночі квітки та розвиває плоди без запилення завдяки партенокарпії. 桝井ドーフィン та більшість комерційних сортів для домашнього вирощування, що поширені в Японії, належать до цього типу.
• Тип Смирна (Smyrna type): розвиває лише жіночі квітки, але позбавлена партенокарпії, тому плоди не розвиваються без запилення осою. Найвідоміший представник — сорт Calimyrna, який вважається елітним сортом для сушеного інжиру.
• Капріфіг (Caprifig): дикий тип, непридатний для прямого споживання, що відіграє роль у розведенні інжирної оси, виробляючи чоловічі квітки та галові квітки. Kara Ilek та Roeding No. 3 вирощуються як джерело пилку для запилення сортів Смирна.
• Тип San Pedro: плодоносить два рази на рік, літні плоди розвиваються без запилення, але осінні плоди потребують запилення — незвичайна властивість цього типу.

Чому при домашньому вирощуванні інжиру не потрібно турбуватися про запилення

Оскільки інжирна оса не прижилась в японському кліматі, майже всі сорти, що circulюють на внутрішньому ринку, є звичайними партенокарпічними видами. Тобто плоди утворюються навіть при вирощуванні однієї рослини в саду або горщику, і немає необхідності готувати дерево-запилювач. При виборі сорту варто більше уваги звертати на морозостійкість, період збирання врожаю та смакові переваги, ніж на наявність запилення. Рекомендації щодо вибору простих у вирощуванні сортів узагальнені в каталозі сортів, якому варто слідувати під час вибору наступної рослини.

Підсумок

Інжир має унікальну особливість — його квітки цвітуть всередині плода та приховані від погляду. Залежно від сорту, необхідність у запиленні істотно відрізняється. У домашньому культивуванні в Японії переважають звичайні сорти з партенокарпією, тому занепокоєння щодо запилення практично непотрібне. Якщо виникають питання щодо плодоношення вирощуваного дерева, рекомендується опублікувати запит з фотографіями на дошці обговорення для консультації.