Путівник по лініях сортів інжиру｜Різниці між середземноморською, американською, азійською та близькосхідною групами

Сорти інжиру багато століть селекціонувались і розводились у різних регіонах світу, тому характеристики морозостійкості, посухостійкості та механізми запилення різняться залежно від місця походження. У довіднику сортів сайту maybeItfig для кожного сорту записано «походження (регіон)», які умовно розділяють на чотири групи: середземноморська, американська, азіатська та близькосхідна. Знання тенденцій кожної групи полегшує вибір сорту, відповідного умовам вашого культивування.

Середземноморський тип — багато стандартних сортів, стійкі до сухості

Лінія, що походить із середземноморського узбережжя (Франція, Італія, Іспанія та ін.), до якої належить більшість стандартних сортів, що поширюються як домашні плодові культури. Сорти переважно мають партенокарпію — здатність приносити плоди без запилення — і стійкі до літньої посухи. До цієї групи входять сорти, які легко вирощувати навіть у холодних регіонах, такі як Chicago Hardy та Ronde de Bordeaux, популярні у контейнерному вирощуванні Violette de Bordeaux, високоврожайний та виносливий Brown Turkey, а також ранньостиглий та простий у догляді Celeste. Ці сорти легко вирощувати навіть початківцям.

Американські — поліпшені сорти, отримані з програм селекції

Це селекційні лінії, виведені університетськими програмами розведення після XX століття в LSU, UC Davis, Texas A&M та інших установах. Вони відібрані з наголосом на стійкість до хвороб та стійкість до растріскування, що робить їх простими у виконанні в домашніх умовах. Типовими прикладами є стійка до сухості та хвороб Conadria, Champagne зі витонченою солодкістю, компактна для горщиків Black Jack, а також Hunt зі стійкістю до хвороб та придатна для варення.

Азійські сорти — відібрані з урахуванням японського клімату

Це системи, відібрані та виведені в межах Японії, які пристосувалися до жаркого та вологого клімату в період від сезону дощів до літа. 蓬莱柿 — представник японських автохтонних інжирів, що культивується давно, 桝井ドーフィン — найширше висаджуваний по всій країні, та とよみつひめ — створений у Фукуоці, знаний своєю високою цукристістю — включені до цієї групи.

Середньосхідні — деякі сорти потребують caprifig

Лінії, походження яких сягає Близького Сходу (Туреччина, Іран та інші), включають сорти, названі «смирнівським типом», у яких плоди утворюються тільки за умови запилення смокви комахою опилювачем інжиру (капіфікація). Типовий представник сушеної смокви — Calimyrna — характеризується нестійким плодоношенням у домашньому вирощуванні через складність створення умов для запилення. На противагу, Yellow Long Neck з партенокарпією та крупноплідна Bursa Black — це сорти, які простіше вирощувати в домашніх умовах.

Використання систематики при виборі сортів

Для домашнього вирощування рекомендується обирати базові парте­ноkar­пічні сорти із середземноморської, американської та азіатської груп, оскільки вони рідше розчаровують. Близькосхідні сорти типу Smyrna потребують запилювача, тому їх вважають матеріалом для досвідчених садівників. Якщо саджанець без етикетки або сіянець викликає сумніви щодо його групи, корисно порівняти характеристики — колір плодів, період стиглості, морозостійкість — у каталозі сортів або розмістити фотографію на форумі для консультації, щоб отримати підказки для визначення сорту.

Походження (місце виникнення) — це лише орієнтир для загального розуміння характеристик сорту, і навіть у межах однієї групи різниця між окремими рослинами може бути суттєвою. Хоча категоричних висновків робити не можна, знання походження допомагає вибрати відповідну рослину, адаптовану до конкретних умов вирощування.